Ми споглядаємо на час втікаючий крізь пальці
піском у море вкрадений давно,
й чекаєм див...Знедолені зухвальці
у долі вигравши лиш раз у доміно...
На сходах днів покотимось додолу
бо забуваєм істину просту -
дивись під ноги власнім ореолу
крокуючи по майбуття мосту.
А час немов лукавий блазень
кружляє думами мільярдів тіл,
не одного у серце вразив
цим пострілом забутих стріл...
Його ілюзія далека до обману -
бо разом з ним ми всі її творці,
пускаєм в роздуми клубки туману,
якого вже ніяк не втримать у руці.
І ми блукаєм від початку до кінця -
від крику породіллі до відправних слів
мабуть, не відшукаємо митця
який знайде в словах дорогу снів...
Тож час абстрактне відчуття
того що все колись скінчиться,
тому цінуємо ті почуття
яким було сплановано здійсниться...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497754
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2014
автор: Турист