Як хочеться кинути усе,
І вниз із мосту зістрибнути.
Бо неможу на цім світі,
Самим собою бути.
Хоча незнаю хто я є,
І ким я маю стати.
Що чуже, а що моє.
Що відпустити, а що тримати.
Я не знаю,Господи себе,
Мені легше іншого пізнати.
Я можу побачити у людях,
З ким дружити, а кого обминати.
А хто насправді я,незнаю й досі.
В мені в душі іде війна,
Приносячи лиш сумніви та страх.
Стираючи радісне минуле,
У нікому непотрібний прах.
Я світ нерозумію цей,
За війни та за голод.
Він навіть в Африку приносить,
Свій ненажерний лютий холод.
Йому бракує грошей й влади,
І байдуже на сироту.
Йому лиш треба покормоти,
Свою собаку таку "дорогу".
Дай на планети полетіти,
Щоб там життя відшукати.
І байдуже шо на ці кошти,
Можна тут життя вратувати.
Важливіш йому дорогі машини,
Аніж кількість добрих вчинків.
Він може купити навіть,
Щирість "люблячих" поцілунків.
Страх-це зброя проти нас,
Щоб зробити нас рабами.
Щоб слухняними були,
Дворовими ручними псами.
Але поки слово є - свобода,
Буде надія, буде любов.
І не раз ми ще пролємо,
На рідній землі, свою кров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497041
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2014
автор: 333