Дивом вдався людський лік,
Мов би хто ліпив його,
Як той хліб обличчя.
Тільки обраності вже нема,
Базиліку ж покрила тінь.
Сивина на душі
Не досвід, а надміру
Ситість днем.
Я вірую, та нема повелінь.
Неодивлено. Все світово.
Затихають зірки,
Як і посірілі у череві
Первістки.
Їм уже страшно,
А вийшовши, не знайдуть дім,
Бо доля, увібравши розум,
Загине в нім.
Так і почуття висохне до
Ледь видкої нитки на
Клубку зі слів.
Потім почнеться вирубка снів,
Усе заберуть у тебе,
Навіть нічні марева,
Щоби ти не марила отим навісним,
Якого так хочеться ждати
Повз віки і віти перезрілих пророцтв.
Ти простягаєш руки?
Та що тобі Хтось може дати
Крім дати із осередком
Отої днини,
Та все без меж.
Тоді й помреш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496867
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2014
автор: Олена Ганько