Перехворію, відгорю,
Вгамую злість, позбудусь хиби.
Вже вечір народив зорю,
Зірки на небі - срібні риби.
В ніким незвіданих світах
Пливуть в космічнім океані,
А на землі - весни розмах,
В нім солов’ї шаліють п’яні.
А на землі кипить земне
Таке нове й до болю звичне,
Тільки не радує мене
Моє життя, вкрай пересічне.
В нім все давно наперекіс,
Аморфно все, до нуді прісно,
Я до значного не доріс,
А жить в мілкому стало тісно.
В полоні вічних сподівань
Беру я знов фальшиву ноту.
О ти! Дозволеного грань,
Ну відступися хоч не йоту.
Я крок зроблю - по тім згорю,
Спізнавши муки творчі плідні.
Я стану схожим на зорю,
На зорі в небі - риби срібні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496582
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.05.2014
автор: Івашина В.І. 2