Один в житті я, мов билина,
Хоч з виду – шпак, в душі – козак,
А наді мною - гільйотина,
Все не опуститься ніяк.
Блищить, аж сяє, гостре лезо,
Стомилось красти Божий дар.
Чому ж, скажіть, чому я мерзну,
Коли кидає інших в жар?
Моя уява хоче плоті
І прагнуть дійсності думки.
Я ж у містичному польоті
Осяг майбутнього віки.
Їх я торкаюсь, розглядаю,
Їх я боюся і люблю.
В них - муки пекла, втіхи раю,
Потоки радості й жалю.
Пульсує світле щось - від Бога,
Від дідька - темне щось ляка,
Крізь них простерлась путь – дорога,
Завжди манлива і важка.
Я весь - на грані, мої нерви
Згорять за декілька хвилин.
Невже на цім шляху я перший?
Невже на ньому я один?
Хоч би якесь почути слово,
Хмаринку вгледіть голубу.
Лиш світле й темне знову й знову
На смерть ведуть тут боротьбу.
Я не втручаюсь , я - людина,
На їх борню не маю прав.
А може, в тім моя провина,
Що я на шлях в майбутнє став?
Хотів майнути блискавицею
До невідомого часу.
За це плачу тепер сторицею
І хрест важкий за це несу.
Нести все важче з кожним кроком,
Не так вже чітко видно слід,
І я боюсь, що ненароком
Мене поглине дивосвіт,
В якім один я, мов билина.
Як самоти моєї знак,
Над головою - гільйотина,
Що не опуститься ніяк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496579
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.05.2014
автор: Івашина В.І. 2