Спини моє серце не створене спати.
Прости мені, Боже, що є яка є.
Вже краще було б того світу не знати,
Як зараз стишати те серце живе.
Воно жити хоче, не хоче коритись,
Не хоче хилитись в покорі душа.
Як дав тії груди і серце, щоб битись,
Так дай мені сили змінити життя.
Бо щось таки треба нарешті змінити.
Бо серце з розпуки розіб’ється вщент.
Примусь теє серце ще більш калатати.
Хай грім розіпне мені душу на смерть,
Коли я присплюся облудним спокоєм,
Коли в сірім світі загублю свій біль.
Моя Україно, хай стану я морем,
Що сипле на рани твої дрібну сіль.
Вона хай загоїть живу твою душу.
Вона хай болюче, а крикне тобі.
Візьми моє серце, візьми мою душу,
Бо спати не годні вони на землі.
Бо спати не буде ні слово, ні думка.
Й коритись не буде нікому й ніде.
Така вже судилась гірка мені мука
І мука солодка – любити тебе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496179
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.05.2014
автор: Марія Пак