До мене ніч у гості поспішала,
По ледве видимій, засніженій стежинці.
Нахабно сни мої собі забрала,
Залишила з думками наодинці.
Незатишно мені в її обіймах,
І більш беззахисними стали почуття.
Вже не знаходила я порятунку в римах,
Прокрались в серце непотрібності передчуття.
Безжалісно й цинічно ніч мене карає,
Викрадені сни пішли без вороття.
Повільно темрява, немов сльоза, стікає,
А втомленим думкам немає забуття.
Мов грішниця, покарана безсонням
За всі щасливі та зухвалі мрії.
Вже купчиться нещадне гайвороння
Над рештками розбитої надії…
Ні! Я стерплю зневіру до світанку,
Не зраджу мріям і душевному теплу.
Двобій з думками, витримавши аж до ранку,
Оновлена, наступний день почну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496061
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.05.2014
автор: Оксана Бакуменко