Коли вже стільки літ минуло,
Здається, серце вже б забуло.
А сниться знов війна проклята.
Та як таке не пам'ятати?
Їй би тоді лише всміхатись,
І в росах весняних купатись.
А з вуст лились прокльони люті.
Катів кляла у злобі лютій.
Фашисти палять, нищать,
А навкруги осколки свищуть.
Куди не глянь, село в диму.
Як пережить їй ту війну?
І знов їй сниться тіло брата,
Лежить в санчатах, не впізнати.
Від жаху, мати заніміла,
Немов би й серце скам'яніло.
І знов цей сон, вже стільки літ.
А й досі серденько болить.
А скільки їх, дітей війни?
Їм досі сняться тії сни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2014
автор: Зоя Журавка