Вони самі беруть перо у руку,
Думки мої, – і на папір рядком!
Складають радість, ще й велику муку:
Нічого вдіяти не можу з цим „гріхом”.
Мабуть написано мені від роду -
Нести у світ це древнє ремесло:
Писати про життя і про природу,
Про місто чи покинуте село.
Люблю вас, люди, „добрі” і „погані”,
Так хтось, колись, навмисне поділив:
Повинні стати спільними в єднанні –
Щоб кров ніхто, ніколи не пролив!
Росте рядами рівними на ниві
Добро, посіяне в ім’я добра!
Моїм віршем простим, сором’язливим
Я закликаю – „Сіяти пора!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=49566
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.12.2007
автор: Петро Корнійчук