В болісті ти гнатимешся за списом,
Кинутим спроквола, -
Так і слово летить, кинуте ненароком.
А ударить - умить, чи навіки застрягне
Віршепотоком.
Якби там не було,
Зброя слугує людині уроком.
Для завмирання плодів
Треба попелястий сніг,
Він присипле усе,
Зболене через край.
Той біль ллється соком м’якоті,
З якого вийде потім
Винний життєдай.
Ти надвисаєш в житті,
Надпиваючи соки землі,
Вона сохне в подобі людини
Тріщинами старості,
Чиї руки схожі на крихке
Скло,
Порізи на якому слугують
Спогадом – трапезою.
Так бувальці говорять,
Перетравлюючи дух самовидців,
Чиї літери в оці застрягли,
Мов торішній терен:
Знову когось визнали лжепророком,
Але імені ми не знатимем,
Бо на вустах не-мова, а
Пророцтво денне – темрява.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495600
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2014
автор: Олена Ганько