Спокійно, мирно ми жили,
Та раптом щастя обірвалось,
Коли над Прип’яттю зірвалась
Страшна й гірка зоря Полинь,
Зламала долю поколінь.
З одного лиш Кременчука
Сімсот життів – це так багато!
Немає батька, сина, брата
І на весільних рушниках
Нема з ким нареченим стати.
Тече отруєна ріка,
Шумлять обпалені ліси...
В краю казкової краси
Цивілізація зника ...
Лиш кінь Пржевальського блука.
Не забувай про тих братів,
Що монстра атому спинили,
Тілами власними закрили
Мільйони дорогих життів.
Не стримуй світлих почуттів!
Свічу скорботну запали,
Замри хвилиною мовчання,
Сльозу священної печалі
Зрони і голову схили
В честь тих, що в вічність відійшли.
Гуде набатом на весь світ:
"Не забувай про це, людино!
Земля така - одна-єдина
Для всіх нас, на багато літ!"
Який залишимо ми слід?
2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495038
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.04.2014
автор: Ніла Волкова