Посадила баба квочку,
На світанку рано,
У дубову стару бочку,
Ще й сонце дрімало.
– Сиди гарно, не крутися,
Будеш діток мати,
Та на півня не дивися,
Буде загравати.
Та притихла і сидить,
Блимає очима,
Півень в курнику кричить,
Є на те причина.
Не відкрила баба двері,
Вже гуляти час,
Прийдуть чужі кавалери,
Всім буде атас.
Доки півень міркував,
Дід вже хазяйнує,
Води у відра накачав,
До бочки крокує.
Зупинився, відпочив,
Розмахнувсь щосили,
З ляку мало не зімлів,
Руки затремтіли.
Летить з бочки та кричить,
Сатана проклята,
З ляку пес в буді скавчить,
Година та клята.
Баба вибігла на крик,
Та взялася в боки,
І на бочку оком блик,
Мав той дід мороки.
– Вимив яйця, а тепер,
Час їх обігріти,
Чого ж, діду, ти завмер?
Йди квочку ловити.
А не зловиш, то пеняй,
Не дам тобі жити,
Штани наперед знімай,
Будеш яйця гріти.
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/666-kvochka.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494919
Рубрика: Гумореска
дата надходження 25.04.2014
автор: Антоніна Грицаюк