Галичина, дочка Вкраїни.
Її троянда запашна,
Прозорої води перлина,
Стрімка веселка чарівна.
Галичина, широкі далі,
П”янкі сади, дзвінкі гаї.
Міста і села із кришталю.
Лани, долини, ручаї...
Галичина, твій люд одвіку –
Трудар безправний і святий.
Шанує з мозолів копійку,
Вінчує рід і хліб крутий.
Галичина, тобі судилось
Віками підставлять плече,
Щоб знов і знову відродилась
Вкраїна із пітьми ночей.
Галичина - П'ємонт Вкраїни
Одвічний поклик до борні,
Відроджувач життя, родини
На вщент сплюндрованій землі.
Після монгольської навали,
Розбою швабів, орд, ляхів...
Галичина Дніпров”ю слала
У поміч трударів- синів.
І хоч зовуть народ „бендери”
Й презирливо „западняки”.
Знов Україна не померла
Твоїй насназі завдяки.
Знов славна українська мова
Відроджує козацький дух,
Ти врятувала рідне слово
І наш національний рух.
І на сьогоднішньому зламі
Галичина дивує світ
Своїм поривом в згуртуванні
Народу в націю-граніт
.
Прийми, Галичино, подяку
І мій уклін аж до землі
Від східняка, від подоляка,
Що вірним сином став тобі.
1991-2004 - 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493357
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.04.2014
автор: Юрій Прозрівший