Квітне в саду конюшина,
В лузі з’явились джмелі,
Мати чекатиме сина
Певно до віку з війни.
Роки біжать, наче хмари,
Сич заридав у гаю,
Сняться і нині кошмари,
Наче вони у бою.
Ніби із другом в окопі,
Кулі свистять не для них,
«В бій!» - закричали піхоті,
Скільки їх прийде живих?
Тим, хто давно ліг у землю,
Тим, хто приніс нам життя,
Люди нехай перевернуть,
Сприймуть чужі каяття…
Ви не спішіть, ветерани,
Йти в небуття назавжди,
В нас не загоїлись рани,
Знову в нас хочуть війни.
Мудрості просимо й духу,
Щоб Україна жила,
Ви підскажіть нам на вухо,
Що таке справжня війна.
Ми не здамося ніколи,
Знаємо, що таке честь,
Той, хто країну розколе,
Того чекає в нас – смерть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492863
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2014
автор: Віталій Назарук