Помолимось за тих,
Кого із нами вже нема.
За бездомних та сліпих,
Усі кого поглинула пітьма.
Кожен гідний,доброго слова,
Будь багатій,а буть він жебрак.
І непотрібно відділяти самому,
Суспільства непотрібний брак.
Бо браком будемо і ми самі,
Бо не в праві інших ми судити.
Ми неможе іншим наказати,
Скільки жити та кого любити.
Нам звісно не в привичку,
Що є та що нам не владна.
І нас бісить її святість,
Та те яка вона добра,а не жадна.
Її ми часто називаємо душа,
У ній рождається любов і свобода.
Їй непотрібно величезні статки,
І в оману її не зведе врода.
Вона частинка Бога у тобі,
Єдине що робить людиною тебе.
І якщо ти поважаєш Бога,
Поважай й самого себе.
Бо коли настане смерті час,
І Бог у тебе то спитає:
" Чи достоїн раю ти "
І тихо совість відповідає:
" Господи прости".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492476
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2014
автор: 333