Щось дивне зі мною відбувається:
Вже укотре
Я згрібаю
Долоні мерців,
І вкотре усвідомлюю,
Що квіти
Не варто
Залишати
Комусь
На спомин
Щось дивне
Дихає
У моєму серці:
Може
То нова
Любов
До неба,
Котре
Я так часто
Кляв
За дощі,
У котрі
Розривались
Чорнобуденні
монети
безперестанку
ніс би нішу
невизначеності
лишень
би
кінець
не здававсь
такий
холодно-сяючим
лишень
би руки
не німіли
від безупинності
карткової течії
я все прощу,
пробачу
й побачу
зовсім
голі
тіні
німих
пантеонів
солодких
хмар,
котрі
варто
було
б проковтнути,
як ковтають
сум
вуличних
знеболювачів,
тих
котрі
вже
не стануть
на зимові мости
забутої станції
їх так мало,
усього світу так мало,
щоб знайти
єдине значення
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492308
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.04.2014
автор: Immortal