1
Мої найкращі побажання,
Вам зичу щастя та добра.
Рішить шекспірівське питання
Прийшла, мабуть, моя пора.
Настане час. Порвемо пути!
На тім стояв я і стою.
Я знаю точно: бути, бути
Колись Добру в моїм краю.
Немов красу ясну дівочу,
Моя земля, тебе люблю.
Тобі я щастя, щастя хочу!
Про це я Господа молю.
Молю удень, молю ночами,
Моя душа кричить: «Пора
Відкрить державні чисті брами,
Стелить дороги для Добра».
І тих доріг нове дихання,
Я серцем радісно вберу,
Віддам усе, віддам останнє
І буть повік в добрі Добру.
Воно наллє снаги у груди,
Подвоїть силоньку мою.
Тепер я певен: буде! Буде!
Колись Добро в моїм краю.
2
Мої найкращі побажання,
Вам зичу щастя та добра,
Не смійтесь лиш з мого зізнання -
Іще не бачив я Дніпра.
Не бачив гордого Славути,
Святої вічної ріки,
Щоб їй в Добрі назавжди бути
Кров проливали козаки.
3
І сонце криваве ховалось за хмари,
І сльози у море відносив Дніпро,
Палили татари, пекли яничари
Народу Вкраїни нехитре добро.
Та знову вставали, трудились, мов бджоли:
Поля колосились, всміхався Дніпро.
І гордий я тим, що народ мій ніколи
Не прагнув загарбать сусідське добро.
Для щастя ж потрібно не так вже й багато:
Привілля та миру, шматочок землі,
В вишневім садочку побілена хата
Та добрая слава у ріднім селі.
А потім вже «братья» обсіли круками,
Тополіі поволі пішли в «тапаля»…
І так все роками… і так все віками…
Ще й досі ридання луна звідтіля.
4
І дав же Бог того терпіння!
Душа від болю завмира -
Трудились цілі покоління,
А у дітей нема Добра.
Іще не бачив я Славути,
Не кланявсь я іще Дніпру.
Та знаю точно: бути! Бути!
В моїм краю колись Добру.
5
Які надії, сподівання,
Як все сприймалось на « ура!»
Здавалось, ось воно-- світання,
Ось волі справжньої пора.
І прапори жовто – блакитні
По всіх усюдах зацвіли,
І враз з’явились… хлопці спритні,
Взяли Добро і… розтягли.
Хоч би ж собі, а то за море,
В чужі далекії краї.
Ох, хлопці, хлопці, з вами горе!
Свої ви ніби й… не свої.
Ні, не творить, а руйнувати
Батьки пустили вас на світ,
Зробили пустку ви із хати,
Зганьбили Вкрайну, її цвіт.
Не боїтеся навіть Бога,
Його Всевишнього Суда,
Все мало,мало, більше, «многа»,
А там, хай святиться вода!
Нечистий вивів цю породу!
І зло людське цим увінчав.
Не зна історія народу,
Де б свій свого живцем зжирав.
Що ті татари?Та Тевтонія?
Тебе ж твій вирід обікрав.
О Україно! Скорпіонія!
Крізь сльози я тебе назвав.
Себе ти хочеш обманути,
В пітьмі блукаєш, мов мара.
Та знаю точно--мусить бути
Для Тебе теж Пора Добра!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491187
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.04.2014
автор: Івашина В.І. 2