Він кашляв уві сні так,
Наче хотів викашляти увесь
Внутрішній світ разом із
Хворими органами,
Вони мліла при ньому,
Міняючись в кольорі,
Підігріваючи чай,
Зима пробивалась
Скронями,
Любов не знає поняття
Стомлений,
Особливо в таких речах.
Йому було двадцять,
Він був звичайний
Хлопчак,
Їй - вісімнадцять,
Дівча без домівки
І без батьків,
Він турбувався про
Неї вміло,
Наче досвідчений
Чоловік,
Вона грілася його
Тілом,
І цілувала його повіки.
Доля малює свої
Важливі географічні
Точки,
Коли було темно,
Він без сорочки
Перебігав вулицю
У аптеку,
Купував їй знеболюючі,
І цукерки,
Та на решту гематоген.
Історія закінчиться восени,
Кашель у ритм,
Легені розпавшись
На три,
Повняться згустками із
Середини,
Жалобою із повітря.
Вона знов залишається
Дівчинкою
Без домівки,
Він проводжає її
Привітно.
Виймає останню з кишені
Цукерку.
Будь щасливою дівчинко-
Квітень,
А я чекатиму тебе зверху.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490624
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин