Я сумую, мамо, за тобою,
за хатинкой в полі край села,
де береза плаче під горою,
де колись життя мені дала.
Рветься серце з туги як згадаю,
що сказати я тобі не зміг:
"Рідна ненько, я тебе кохаю,
ти святий мій, мамо, оберіг".
Я твої поради пам'ятаю,
і твоєю вдачею живу,
і доріг рідніших я не знаю,
чим та стежка, де тебе зову.
Рідна моя, я без тебе гину,
як та квітка сохне без води,
і в думках я знов до тебе лину,
в сад вишневий, де стояла ти.
Вибач, мамо, бо також винен,
що тебе, кохана, не зберіг,
не зігрів теплом, а був повинен,
приїздити більше, чим я міг.
Я прошу у бога покаяння,
і молю одну з єдиних мрій,
щоб додому я приїхав зрання,
і почув: "О, синку, любий мій!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=49022
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.11.2007
автор: V.V.