Чомусь моя країна мовчазна та сумна,
Мабуть за негаразди покладена вина.
Є бідність і жорстокість на місці де жило
Кохання карооке! – хіба забрало зло?
Не хочеться тужити, але буття таке:
Складне і непривітне, а іноді – бридке.
Невже життєва втома народжує нудьгу:
Нагадує минуле – ми завжди у боргу!
І кличе у майбутнє, вгамовуючи біль, –
Чистісіньке та світле, як сніжна заметіль.
У вітру з заметіллю якась надія є:
Весна мандрує світом, і щастя настає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48963
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.11.2007
автор: Петро Корнійчук