11.
Світозар:
- Тато! Які у тебе улюблені страви?
- Смачні. Ті, що зроблені мамою.
Дарій:
- Дарій?
Я:
- Ні, Даріку! Страви, що зроблені мамою!
Дарій:
- Ага, то це - Дарій!
12.
Я прийшов з роботи і в куток кімнати поставив свій чемоданоподібний портфель/кейс із чорної натуральної шкіри. Дарій ще тільки повзав, у нього різалися зубки, то він підповз до мого портфеля і почав несамовито гризти його кут.
Світозар, склавши руки як Наполеон, з презирством сказав йому:
- Дарій! Як ти можеш брудними своїми зубами гризти портфель тата?
13.
Дарію вже 8 років.
Ми з ним залишили Світозара малювати в майстерні викладача, бо він готується до вступу до Республіканської Художньої школи, і ідемо до мене на роботу через парк Дитячої залізниці. День чудовий, красивий, сніжний. Дарій запропонував скласти вірш. Домовилися: він строку - я строку. І от що вийшло (слова, які належать Дарію, виділені).
СНІГ
[b]Сніг кружляє,
На землю падає,[/b]
Душа болить,
[b]А серце радує.
Ворона чорна[/b]
На білий сніг
[b]Карбує[/b] соромно
[b]Сліди від ніг.
Зимовий гриб,
Тополі стовбур.[/b]
Я вже охрип,
Природа - бовдур.
15.01.2005
14.
В 2006 році я зібрав вірші Дарія і зробив через комп'ютерний друк збірник з його ж малюнками, який він назвав "Сильна сім'я". Там є 23 вірша, з яких ще у двох я мимоволі прийняв участь. Нижче дається один із них.
ПО ДОРОЗІ ДО ШКОЛИ
[b]Зима шумить,[/b]
Немов би нам говорить,
[b]Що їй нема кінця.
Та вже за мить[/b]
Вона втече у гори,
[b]Раділа щоб Весна.[/b]
10.03.2005
15.
Зараз Дарію 17 років. Вірші не пише. Я не примушую - прийде час, буде потреба - буде віршувати. Але час від часу він щось губить, а я підхоплюю та записую. Нижче даю три із мимохідь загубленого ним.
ЗАДУМЛИВЕ
Етюди та пісні,
Вірші та дивні казки,
Живуть вони в мені -
Життя мого зав'язки.
05.05.2007
ЖАРА
Стовбури плачуть,
Дерева скавчать -
Пекло на сонці
Коріння болять.
Вітру немає.
Дощі ще мовчать.
09.06.2007
ПРИСТРАСТЬ
Малювати, а не грати!
Треба це запам'ятати!
Як до гри доходить справа,
Так для творчості потрава!
14.10.2012
На жаль, це самопрограмування не працює - досі більше грає на компі, ніж малює!
Декілька замальовок про третього з кінця мого сина Бажена. Зараз йому вже 29 років, він більше року має доньку Соломію, яку обожнює. А от який він був малим.
Бажену 4 роки
1.
- Мама! Чого у тебе такий великий живіт? А, розумію. То я там був, а я тяжкий, то він і розтягнувся.
2.
Він любив засинати у мене на руках і взагалі спати зі мною. Раптом мати говорить йому:
- Ти сьогодні будеш спати сам.
- А чого? Я хочу спати з татом.
- Я хочу спати з татом! Ти будеш спати сам.
- А чого?
- Бо от ми спали з татом разом і ти народився.
- От якби мене не було б, то ви б і спали разом.
- Ти виростиш і у тебе буде дружина, буде синок, то як ти будеш його виховувати?
- Дуже просто: бах-бах по попі!
3.
До нас приїхала в гості моя донька Лада і вони з Баженом влаштували бедлам. В цей час я слухав Рижкова по ТіВі (був такий діяч в останній фазі Радянського Союзу). В той час я був архітектором-кооператором. То кажу їм:
- Помовчить! Це про кооперативи говорять, а для мене це питання життя!
- І смерті! - миттєво додає Бажен.
4.
- Мама, чому називається Харківське шосе?
- Називається і називається, і все!
- А, зрозумів, бо там живе моя бабка, яка весь час харкає!
5.
Бажен довго вовтузився, бо не хотів спати сам. Я мовчав. А мати його примушувала спати окремо. Нарешті він угомонився, а через п'ять хвилин покликав мати і попросив дати йому стакан води. Коли вона принесла воду, то він невинне запитав у неї:
- Ти туди отруту не поклала?
*******
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489416
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2014
автор: Левчишин Віктор