Сонце стає схожим
На переспілу вишню,
Коли із заходу закочується
У траву,
Такий багряний від
Алкоголю, який
Перебрався у звичку,
Власний недопалок дня
У передмісті Сум.
Ніч, скочується наче жіноча
Білизна,
Куплена для особливих
Чоловіків,
Чи для особливих дат,
Зорі як шанкри,
На небесному тілі,
Виривай їх усі донизу,
Усередину наших голих
Північних
Кімнат.
Все, що залишається,
В такий час дорожній
Осілий:
Сутінки і вода,
Мастило і кип'яток.
І ми всі чекаємо ранку,
Що нагадує вишню
Спілу,
Заковтуючи його
Через силу
В один ковток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489399
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин