Єдине, що то робимо усі:
ми - є;
плазуючи гадобою,
паркі худобами,
співучи, начеби пташинь;
задумливі суглобиной,
як гойдяно...
Ач, суне злишень
з тих степів,
що чорні від незрощи,
бо - пороблено...
Грудя́ною росньою
маємо насіяти самі,
щоб відлягло:
те ясне серце, в глибині -
рясне, та втомлене...
Гудою дме до волі
звіючий бугай;
по воду йде,
аж ні -
замалко вистигли йому землі,
він хвилі й оре...
Але!
Всі - сердим, чулим, чуємо,
яко воно реве,
і чорні крила надягаємо на щогли,
ще й, з дідьків -
пазурі:
веди, святий Юрко,
вздовж змієвих валів!
Підпереземось,
пішники, у них,
посадимо, ще раз,
як ти навчив,
лускату зазішень
на добрий пасок віри
гречних козарлів,
в останнє,
у гостинне море...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488892
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2014
автор: Криптопоэзия Krajzer