- Розповім вам цікаву історію, що трапилася зі мною минулої осені. Якось забрела я у лісові хащі, бо хотіла грибочків назбирати. Притомилася трохи і присіла на пеньочок відпочити. Не встигла й оком моргнути, як побачила перед собою чудернацького дідуся з довгою бородою, що теж з цікавістю розглядав мене. Тоді зняв свого зеленого капелюха, здається він мохом поріс, і привітався:
- Доброго Вам дня.
- І Вам добрий день, - відповіла я, чомусь чхнула, і вибачилась.
- На здоров’я, - мовив дідусь, і якось діловито продовжив, - отже чхаємо. Застуда?
- Та ніби ні, - якось невпевнено відповіла я.
- Давайте я напою Вас цілющим чаєм для профілактики на всяк випадок. Це не зашкодить, а разом з тим й поговоримо.
- Та ніколи мені розмовляти, чаї пити, - почала відмовлятися я. – Он ще грибів і пів кошика не назбирала.
- Пусте, - махнув рукою Лісовичок. – Поки чаю вип’ємо й поговоримо, їжаченята та білченята зберуть Вам у кошик гриби. І з цими словами дідусь тупнув ногою, і враз довкола нас виросло стільки грибів, що почало рябіти в очах. Тоді Лісовичок гукнув:
- Агов їжачата, агов білченята, ходіть-но сюди мої любі.
Вмить збіглися звірятка, і стали насторожено поглядати у мій бік.
- Не бійтеся друзі, це – наша гостя Казкарка. Зберіть будь ласка ось ці грибочки до її кошика, а я тим часом напою гостю чаєм, та й вас неодмінно почастую.
Закипіла робота, а я слухняно пішла слідом за Лісовичком до його хатинки, дивуючись звідкіля він знає, що я Казкарка. Дідусь ніби почув мої думки, усміхнувся й хитро підморгнув мені:
- Я багато всього знаю, якщо захочете, то й вам чимало цікавенького розповім. Зможете потім діткам мої казкові історії розказати.
А варто сказати, що живе дідусь Лісовичок в густому-прегустому лісі. Хатинка його геть поросла мохом та різними травами й ягодами. Лісовичок любить розповідати різні історії та казки, бо знає їх дуже багато. Залюбки розповідає усім охочим послухати. Поки Лісовичок гомонів зі мною, я з цікавістю роззиралася довкола по затишній, маленькій і охайній хатинці. А тим часом ніби самі собою на столі з’явилися горнятка з паруючим пахучим чаєм, вазочки з медом та варенням. Лісовичок розповідав цікаві історії одну за одною, поки я пила смачний чай, а мені здавалось, що я сплю і все це мені сниться. Аж раптом у двері постукали, і на порозі з’явилися білочки і їжачки, та мій кошик повний грибів.
- О, які ви молодці, - задоволено потер крихітні руки дідусь Лісовичок. – Проходьте ближче, сідайте до столу, прошу пригощатися. На столі з’явилися горішки для білочок, та яблучка для їжачків. Звірята вмостилися на табуретах довкола столу, а найменша білочка вмить опинилася у мене на плечі, і стала розглядати мене своїми оченятами-ґудзичками.
- Руделько, не витріщайся на гостю, злазь, і дай людині спокійно чай допити, - лагідно насварив малу Лісовичок.
Білочка крутнулася на місці і за хвилинку вже сиділа біля своїх друзів. Допивши чай, я чемно подякувала, пора було вже до дому вирушати.
- Спасибі вам за смачний чай, за грибочки, за гарну компанію, -звернулася я до дідуся та звірят. – Мені вже час повертатися, рада була познайомитись.
- Заходьте ще, - примружившись мовив Лісовичок, а звірята дружно помахали мені лапкам на прощання.
Йшла я до дому, дивувалась своїй пригоді, вірила і не вірила у дивовижу, котра трапилася зі мною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488579
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 27.03.2014
автор: Ніжність - Віталія Савченко