Сирота

Сирота  сиділа  на  порозі,
Під  холодним  дощем.
Зголоднівша  у  дорозі,
Утікла  від  проблем.
Її  гнали  сум  та  злість,
На  нас  людей.
Вона  задала  запитання:
''За  що  дітей?''.
Її  холодні  руки,
Я  піднімав  з  землі.
Нема  страшнішої  муки,
Ніж  совість  захована  в  імлі.
Вона  грілась  у  каміна,
Геть  промокша  від  дощу,
І  зі  мною  поділилась,
Розказавши  історію  свою.

Я  маму  й  тата  не  пам'ятаю,
Пам'ятаю  тільки  я  диддом.
І  як  з  сестричкою  гуляли,
Хоча  це  був  і  сон.
Пам'ятаю  стіни  старі,
Та  обідраний  діван.
Та  у  раз  в  чотири  роки,
Передвиборний  обман.
Я  пам'ятаю  жорстокість  дітей,
Які  менших  принижали.
Та  у  тринадцять  років,
Наркотик  собі  качали.
Пам'ятаю  залізний  паркан,
За  яким  свобода  стояла.
Поки  у  наших  кімнатах,
Сирість  гуляля.

Ми  були  одбросками  держави,
Діти  не  достойні  родини.
І  так  минали  роки,
Стираючи  в  попіл  години.
Я  ставала  доросла,
Та  часто  курила.
Та  у  шістнадцять,
Я  в  перше  полюбила.
Він  старший  був  на  рік,
Та  русяве  волосся.
Я  не  знаю  чому,
Але  нічого  не  зрослося.
Він  в  армію  пішов,
І  до  мене  не  писав.
Напевне  іншу  знайшов,
Та  мене  забував.
Від  нього  тільки  залишилась,
Іскорка  його  в  мені.
І  я  постійно  гадала  ,
Робити  аборт  чи  ні.
Та  всеж  ненаважилась  я,
Вбивцею  не  хотіла  бути.
Та  заради  дитини,
Негазди  мусила  забути.
Кинула  курити  та  гуляти,
У  вульгарне  одягатись.
Та  мамою  найкращою,
Стати  намагатись.
Мені  держава  пообіцяля,
Квартиру  видати  нову.
Із  дитиною  на  руках,
Сиджу  я  жду.
Мене  прогнали  і  диддома,
Прямо  до  вокзала.
Щоб  там  я  жила,
І  милостиню  благала.
Плаче  дитина  голодна,
Квартири  нема.
І  я  у  цьому  свті,
Залишилася  одна.
Да  будьте  прокляті  усі,
Хто  мої  гроші  загарбав.
Заради  машин,
Та  свої  дорогеньких  забав.
У  мене  вибір  лиш  один,
Позбавити  мук  моє  дитя.
Щоб  у  нього  не  було,
Таке  як  у  мене  життя.
Та  хай  простить  Господь,
За  те  що  я  вчинила.
І  що  невинне  дитя,
Я  в  річці  погубила.
Хай  подавляться  грошима,
Всі  чиновники  і  мери.
нема  нічого  страшнішого,
Ніж  життям  крутити  афери.

І  ось  сижу  я  у  каміна,
Ковтаючи  сльози  свої.
Як  жаль  що  життя  має  ціну,
І  нажаль  ми  не  такі  і  дорогі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488404
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2014
автор: 333