А ми – серед хвиль. І реально поламані весла.
Я ревно молюсь, аби цей не закінчився штиль.
А з тим, паралельно, ретельно плету перевесла
кохання свого, що врятує мене серед хвиль.
Навколо вода... І реально, ще крига не скресла.
Мій світ у полоні занадто червоних снігів.
Мені неважливо, чи світлі оті перевесла
дістануть твоїх, невідомих мені берегів.
Померла зневіра. Та віра іще не воскресла...
Сьогодні – ти раб. А назавтра -- вже будеш бунтар.
І я так ретельно шматую оті перевесла,
на сотні частинок розкидавши їх серед хмар.
Топились човни. І ламались оздоблені весла.
Тримали в полоні заклято червоні сніги…
Кохання мого нереально – п’янкі перевесла
отак безнадійно шукали свої береги…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2014
автор: гостя