настане час і Сонце моє встане
прокинеться від співу солов'їв
покинеш ти усе і нашу браму
відчиниш і увійдеш до гаїв..
я сидітиму десь на терасі
ти підійдей обіймеш і все
все розквітне від нашого щастя
і слозу мою пальцем зітреш..
ти промовиш - не треба, маленька
я так довго ніколи не йшов
та тримало мене не кохання
твої очі тримали й любов..
любов і гріх.. таємні наші ночі
я розпускав бруньками сипав сніг
до ніг твоїх, тоді я думав Сочі
тепер я впевнений у іншому поріг..
і обіймеш і стиснеш мої пальці
і закусаєш голодом зубів
дістанеш олівець свій і на кальці
присядемо затрубить горном ріг..
з такою силою жагою до смеркання
я подарую все своє життя
і зрозуміють гори що в коханні
не треба небу й богу каяття..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488390
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2014
автор: Ольга Ратинська