Я ніде не бачила більшого мовчання Бога,
Аніж на іконах.
Хоча іноді говорили, що Бог – це спосіб мовчання людей.
Так і похитування стану, мов би дерева перед бурею
(Хоча вітру нема, а верхівка уже бринить)
Полонить усі стани молитви,
Якій не треба слова вимовленого,
Воно ж бо вимолене, а з часом намолене,
Як той невеличкий хрест,
Символ - образ чоловіка, у смерть якого віриться більше,
На цілунковій шиї.
Мою пам’ять омивають верстви – милі,
Дорога стелиться візерунком із любистку і рут,
Тому хода людства уже дописує книгу,
Яка для святості виявлень очікує на читача.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488210
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2014
автор: Олена Ганько