іноді хочеться просто завмерти
маленькою впертою піщинкою
всередині між двома відділами
пісочного годинника
і зупинити це безкінечне
божевілля,
цей циклічний обридливий рух,
цю свавільність
нестримного досі часу,
це переливання
із пустого у порожнє.
щоб пісочний годинник відчув
весь біль непорушних світів,
помножених на кількість піщинок,
схованих в обмеженому просторі,
засклених із усіх боків
і розірвався
від роздвоєння у собі -
відчуваючи велику потребу
щоденно рухатися
не знаючи куди,
не знаючи навіщо,
не знаючи до кого тобі йти.
24.03.2014р. [05:58]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488153
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.03.2014
автор: Віктор Шупер