Не було сліз… не було жаль…
А я шукала ту печаль.
Вінок сплітала із жоржин.
На небі чистому з хмарин
я малювала ту печаль…
Світами чистими Грааль
мені ту чашу підносив.
І вже коли не було сил,
тоді я пила ту Печаль,
як запашний солодкий чай.
Розбивши світ на сто частин,
знайшовши тисячі причин,
додому я, як блудний син,
світами йшла… Десь у пісках
нещасний, мов самотній птах,
лежав розбитий мій Літак…
Кричав, благав мене літак -
не покидати… а отак -
останній дати йому шанс
злетіти знову до небес.
Я ж знала, не бува чудес.
Мене чекали віражі,
сади, оази, вітражі…
Новий співаючи романс,
і не спитавши у небес,
шукала вперто Міражі…
Пісками йшла собі отак
і пила відрами печаль…
Кричав, благав мене літак…
Але, чомусь, було не жаль…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487492
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2014
автор: гостя