Так кажуть: – У народі мудрість.
Реальність зовсім не про те.
Часом народом твориться не мудрість,
Поборюючись з мудрістю.
Проте,
Не всі в народі одного ґатунку.
Між чорними бувають білі.
Ці білі – не як всі (до порахунку),
Бо це прихильники духовної краси.
На жаль, духовність у людей мізерна,
Нерозумінням сутності ідей.
Мізерні в душах її зерна,
Ваги не маючи для більшості людей.
Буденність занехаяла духовність,
Не допустивши в душах прорости.
В них процвітає будяком нікчемність,
Посіяному духом не зрости.
Духовність втратило сучасне людство,
На кожнім кроці світу суєта.
Народи чинять самогубство,
В серцях і душах – пустота.
Знесилюється людство суєтою,
А дух байдужості, як попіл осіда.
Бо замінилась гідність срамотою,
І честь поглинула вода.
Незвиклі категорії звучать,
Та віршами духовність не підняти.
Хай агітатори ідейності мовчать,
Божественного із людським не порівняти.
Пустеля спрагла без дощу,
А люд в інертності до Бога не взиває.
Байдужості і глупства не прощу –
Немов чиряк на тілі визріває.
Серйозністю проблеми хто пройнявсь?
Сучасний світ, як ворог осоружний.
Наказам Божим так і не піддавсь,
Тож перед правдою явився безоружний.
Усе вирішувати буде Судний День,
Свої помилки оправдати хтось захоче.
Хтось повернутися захоче в переддень –
Над людством слово збудеться пророче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485987
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.03.2014
автор: Едельвейс137