Не лякатиму наших, не треба…
Я казатиму - «ПАДАЄ НЕБО…»
Коли бачу, що йде небезпека –
Так просив він гукати з далека…
Небо падало знову і знову -
Окровавивши сотні Героїв,
Забирало у Всесвіту лоно -
Не спасли навіть диму заслони…
Барикади безмовно стогнали,
Криком болю наповнися Київ,
Як на ношах Герої лежали
Й синьо-жовті їх стяги накрили…
Вже не чутно, чомусь, на Майдані –
«Хлопці, знову вже падає небо!»,
Бо й його принесли вже під стягом
А душа полетіла до Неба…
Тільки він, як і завжди, на варті –
Знов волає надірваним криком,
Щоб були обережними справді
«Небо падає!» - смерть не спинити!
Ото ж Ангели наші піднялись -
Небеса підкріпивши собою
І стоятимуть там на сторожі,
Щоб ніхто не пішов вже війною!
Плечі мужні підставити встигли,
Бога молять за нас молитвами
Ми ж повинні за них помолитись,
І пишатись такими синами!
13. 03. 14 Іванна Осос
(Присвячено Герою НЕБЕСНОЇ СОТНІ - Устиму Голоднюку Він просив кричати „Небо падає“, аби не налякати людей навколо, але дати зрозуміти, що ми у небезпеці!)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485424
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.03.2014
автор: Lilafea