Що жадоба - це погано,
знають всі і знають рано.
Але чи все так насправді?
Глянемо у вічі правді.
На галявині в діброві,
вчила жити всіх в любові
мама-миша. Наставляла,
діткам так своїм казала:
"Жадність, діти, і брехня -
це погано, мишеня.
Ми - сім’я, є чим хвалитись,
маємо тепер ділитись.
Кожне зібране зернятко,
разом в купу, мишенятка.
Все по честі, будьте чемні,
стануть дні наші приємні.
Хто мишей буде ганьбити,
всім погано стане жити".
Тільки-но почули діти
ті слова, та, гей, радіти...
Почали кричати, гратись,
доганяти та сміятись.
Аж геть: "Досить,- каже мати-
гайда всі допомагати.
Сонце вже за ліс сідає,
чим вечеряти не має.
Тиша, спокій і покора,
там за рогом є комора.
Тож побігли мишенятка,
стиглі там лежать зернятка.
Але є одна біда -
стережіться там кота.
Гострі кігті, хитрі очі,
що горять посеред ночі.
Пам’ятайте, не жаднійте,
більше одного не смійте,
брати в лапку, і бігом,
доки фарт не звів з котом.
Вдома все це приготуєм,
всіх смачненько нагодуєм".
Тож прогризли дірку тихо,
мовчки нирк, ніхто не диха,
та мерщій зерно збирать,
тільки хвостики тремтять.
Та одне все ж мало сісти,
так кортіло попоїсти...
Біс заплутав те малятко,
тож зернятко до зернятка,
цілу жменю переміг,
що й піднятися не зміг.
На біду тут кіт хватився,
не дарма ж він всім хвалився,
що зберіг від гризуна,
купу стиглого зерна.
"Караул,- нявчить- грабують,
стійте, сірі, не жартую,
вам так все це не мине,
не розлючуйте мене!
Я вже на сметанній діжці,
всіх піймаю на крадіжці!"
Але доки кіт той зліз,
миші в дірку та й у ліс.
Стала мати рахувати,
не хватає мишеняти.
Боже, бідна, спохватилась,
де ж маля те загубилось?
Треба знову прямувати
всім назад, щоб врятувати,
неслухняне те мале,
бо той кіт замислив зле.
Визволяти бігла сина,
аж тут ось яка картина.
Той малий у дірку плиг,
ну а вилізти не зміг.
Верещить, аж в’януть вуха,
та просунуть не зміг брюхо.
Як потрапив у комору,
мабуть жадність взяла гору.
А котяра майже ззаду...
Як йому стать на заваду?
Кігті вже свої гострить,
лихо трапиться за мить.
"Ви утрьох туди мотайте,
та кота відволікайте,-
каже мати- ви - до даху,
ну а ми тягти невдаху.
Всі гуртом, бо ціль свята,
переможемо кота!"
Сіра в бій пішла навала,
так як мати спланувала.
Очі у кота розбіглись,
коли всі ті миші збіглись...
Хто позаду, хто згори,
спробуй всіх перелови.
Обдурили, як змогли,
інші товстуна тягли.
Як та корка з пляшки баха,
з дірки вилетів невдаха.
Все гаразд, в омані кіт,
діло зроблено, привіт.
Усі цілі та здорові,
обійшлось цей раз без крові.
Добрий в казці цій кінець!
Та хіба той молодець,
хто жадобі волю дав
і загрозою всім став?
Треба, діти, пам’ятати,
що говорить ваша мати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48515
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2007
автор: V.V.