Ми

Чужим  гріхи  ми  не  прощаєм,
Своїж  помилки  гріхами  не  вважаєм.
Ми  думаєм,  що  нам  дозволено  усе,
І  начхати  що  інших  течією  несе.
Ми  закохуємося  до  нестями,
І  байдуже  що  хтось  плаче  ночами.
Ми  вірим  у  чудеса  та  у  казку,
Коли  самі  одягаєм  палачів  маску.
Ми  знаємо  де  добро  а  де  зло,
І  також  де  нас  пригріло,  а  де  обпекло.
Ми  знаючи  усе,  вибір  робимо  не  той,
І  думаєм  що  він  нам  принесе  покой.
Ми  тільки  в  кінці  розумієм  де  неправі.
Коли  видніється  червоне  небо  у  крові.
Ми  помагаєм  бездомним  для  піару,
А  в  дома  не  пригорнем  і  маму.
Ми  сироту  штовхаєм  у  тьму,
Таку  самотню  таку  одну.
Ми  ворогу  усе  прощаєм,
А  другу  навіть  дрібничку  не  пробачаєм.
Ми  війни  влаштовуєм  для  того,
Щоб  силу  війська  показати  свого.
Ми  вбиваємо  мільйони  безвинних,
У  нічому  людей  не  винних.
Ми  знаєм  ціну  чужого  життя,
Пару  сотень  зеленого  лахміття.
Ми  поки  не  втратим  не  зрозумієм,
Настільки  дорого  когось  цінуєм.
Ми  не  цінимо  Богом  даний  час,
Ми  його  гаємо  у  шепоті  міських  мас.
Ми  не  часто  можемо  щиро  полюбити,
Нам  легше  душу  для  потіхи  бомбити.
Ми  рідко  місце  бабці  уступаєм,
Але  як  в  ліжко  когось  затягти  знаєм.
Ми  знищуєм  свій  рідний  народ,
Заради  золотих  нагород.
Ми  рідко  знаєм  що  таке  сором,
І  байдуже  що  совіть  клює  ворон.

Ми  називаєм  себе  людьми.
Але  хто  насправді  ми?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484870
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: 333