З неадекватних обвинувачень
В пательню спеку бук до річки здух коріннями:
«Дозволь, мій друже, закропитися ковтком»
І річка, звикла до опоєння рослиннення,
Із задоволенням кравця латать розірвання,
Бук частувала водограйним молочком.
Та якось в березні холодному, беззорому,
До бука – річка: «Запались, зігрій мене.
Заклич-но блискавку, палай пожежей доброю,
Мені – так стигло, льодовито, все – пісне.
Згори! та спалахами, дружніми! бадьорими!»
Не чули трави букні відповіді річці.
Та зараз зойки повінь-вод - ознака лих!
Ревіла буку річка швидкісною міццю:
"Як бідував - поїла я тебе, мій пшик...
Сама зайшла по допомогу – друг мій стих..."
P.S.
Всяк - помагає тим, чим може, а просити
Смертельне іншому, то, може, краще - вбити?
09.03.14 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484485
Рубрика: Байка
дата надходження 09.03.2014
автор: Юхниця Євген