Вкрила скроні давно сивина,
Покосили випадки волосся,
Невідома ще жде далина,
Хоч життя вже давно відбулося.
А тепер, коли вільні літа,
Є забава, бо маю онуків,
Чомусь в серці постійно сльота,
Біль викручує спину і руки.
Приверзеться буває таке,
Безпорадний стаю, як дитина
І здається пішов у піке,
Що чекає мене домовина…
Та збираю всі сили в кулак,
Бо життю маю завжди коритись,
Сам Господь подає мені знак,
Я по-новому маю влюбитись.
В ту, з якою прожито життя,
В ту, яку називаю – дружина,
Що родила для мене дитя,
Дорогого, чудового сина.
І вкриваються цвітом луги,
Солов’ї у гаях не змовкають,
І прекрасне життя навкруги,
Я усмішкою день зустрічаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484043
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2014
автор: Віталій Назарук