Ви — мій бог,
світляки у пітьмі, що в жорстких сизих травах,
Коли ніч натрапляє на світло й здригається враз.
Ви — мій бог, мої згустки тепла, мої ріки в загравах,
А надія, надія — породжена відзвуком фраз.
Ви — молитва: те скупчіння слів підпоясане, свято.
І її шепотіння — збирання у сніп колосків,
І вона нас єдна, адже кожний її має знати,
І тому ми народ з однієї колиски віків.
Мій же бог — це всі ви, хто ніколи не кине каміння,
В свого ближнього. Ви — ті що поруч,
Й до вас я горнусь.
Чи то надто банально молитися сонцю уклінно,
І на храми дивитись як вічне вмістилище душ?
Ми шукатимем бога — як символ очищення й віри,
Адже він всепрощаючий — й приєме завжди каяття,
Висихає роса під проміням ранковим, спітнілим.
А де кров пролилась — проростає невинне життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483019
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2014
автор: NNNP