Переший моє небо,
Ти – друга із сотень
Моїх нових,
Які відчувають
Мій подих,
І вловлюють в ньому
Фарбований кисень,
Повітря стягнуте
Сизе
Повне істерик,
Материкова
Суша,
Сипучий ірландський
Берег –
Усе, що
Ти справді мусиш –
Чекати своєї
Черги,
Коли за тобою
Покличе
Бог.
Шкіра на дотик
Вогка,
Звуки на запах
Темні,
Життя – це
Різдвяна шопка,
Шлях,
Що найбільш
Південний,
Південніше
Навіть Бугу,
Його тектонічних
Щілин,
Дякуй наближчому
Другу,
Що залишився
Цілим,
Бо кулі,
Які минають,
І рани, що
Гояться
Вперто,
Продовжуться
І тривають
По ту барикаду
Смерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482155
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин