Було ізвіку – пастирі і вівці.
І світ би й досі благодатно жив,
Якби то раб – податливий і ниций
Не оселивсь у первісній душі.
Й поводирю, що сам себе звеличив,
В якого вперше піднялась рука
Промовив би, затявшися, у вічі:
«Веди, як можеш. Тільки без кийка.
Хоч мої ноги стерлися до крові,
До серця я оцей наказ узяв –
Тобі і вірі я служить готовий,
Але прислуга – не моя стезя.
Твоя премудрість, сила і відвага –
Той прапор, за яким іде народ!»
Якби отак далекий горопаха
Навчивсь без страху відкривати рот
були б заможні, і середні й бідні
Та братовбивства не прийшла б пора,
І не шукали й досі б люди гідність,
Яку колись згубив найперший раб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479614
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.02.2014
автор: stawitscky