У надвечір’ї тихім горді
тулились верби до води,
коли у зорянім ескорті
явився місяць-молодик.
І враз на серці стало ясно –
ще так яскраво не було!
Яке ж таки життя прекрасне!
Іще ж воно й не відгуло!
Хоч вже й минуло тепле літо,
та осінь – справді золота!
Любов’ю серденько зігріте,
коли душа ще молода.
О, як же ще моргають зорі
і місяць повниться ясний!
Які ж барвисті мрій узори!
Гей, козаченьку, не засни!
Приймаймо долі подарунки.
Оце ж і справді саме те!
Які ж смачнючі поцілунки,
коли з тобою тет-а-тет!
Які ж пресвітлі й ніжні ночі!
Ген місяць зіроньки жене…
О, як же серденько тріпоче!
І ти кохай повік мене!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2014
автор: Олександр ПЕЧОРА