Війна та голод,
Мілярди душ згубили.
І постійно у душі цей холод,
Бо ми їх вбили.
Не барони ані депутати,
А саме ми,
Стали їхні кати.
Бо ми не стали на заваді,
Самі зерно ще забирали.
Коли дочки й сини,
На руках помирали.
Ми клали патрони у кулемети,
Ми їми стріляли в людей.
Своїм накладали манжети,
Іншиv рили ямей.
Не потрібно нарікати,
На царів та вельмож.
Рідну кров з рук витиравши,
Притулятись до ікон.
У Бога прощення просити,
На милість надіятись Його.
І поправді в світі жити,
Не забувати дому свого.
І хай знають ті,
Хто нами править у державі.
Монети хоч і золоті,
Але не мають власної душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478828
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2014
автор: 333