Я наче дерево, що кинули в вогонь,
Що миттю іскоркою зайнялося,
Собі у полум’ї лежала осторонь,
Та все одно тліла кора-волосся.
Милувати око стали перехожі,
А полум’я велично загравало,
Мрії із реальністю не були схожі
І у моїх очах життя спливало.
І тепер я попіл, що немає волі,
Так мало користі..мене не треба,
А так недавно зелені віття голі
Наївно простягала я до неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477864
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.02.2014
автор: Плюта Вікторія