По лезу, по карнизу, по канату
Зимовий день над прірвою бреде.
Душа його, нажахана, - у п’ятах,
І вклякла перед образами мати –
В молитві руки тулить до грудей.
І б’ється пульс – вибухкує, як бубон,
Галерка стихла і завмер партер.
А час питання підіймає руба –
Чому гучать отак надривно труби,
Немовби хто зневірився чи вмер?
Не чути сурм – провісників параду.
А тиша розкололася навпіл:
Через серця проходять барикади,
І очі проти віч – народ і влада,
І недовіра, як водорозділ.
Іскрить коса і кришиться на штуки
Упертий камінь – виучка раба.
Якщо в громади не стача спонуки,
Не візьмемося дружно всі за руки,
То підлість знову правитиме бал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477605
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.02.2014
автор: stawitscky