Лупати самому скалу,
Коли немає нікого,
Не чекати на похвалу,
Довіритися Богу...
Стиснувши силу у кулак,
Забути страждання, болі,
Йти до мети як дивак,
Крок за кроком, поволі...
Знати - все проти Тебе,
Що камінь справді міцний,
Лиш жалю більше не треба,
Надію запорошену відкрий...
Бо вона - анестезія,
У хворобливому бутті,
У неї сестра рідна - мрія,
Блукає в стертому взутті...
Десь у мереживі доріг,
Пересіктися з нею можна,
Знайти жаданий оберіг,
Щоби зраділа доля кожна...
А що - скала? Вона лишилась,
Та Ти вже зовсім не один,
У серце віра оселилась,
І виб"є шпарку її клин...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477429
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.02.2014
автор: Мандрівник