І не було людей на цілім світі,
Лиш ми удвох, єдині – ти і я,
Сміялось сонце з безмірів блакиті –
Наш свідок, і супутник, і маяк.
Блаженна мить – довірливо і щиро
Ти руки й душу простягла – беріть!
Зустріли радо, із любов’ю й миром
Весела хата і великий рід.
І ти моя і доля, і дружина,
І всі чуття і справи – в унісон…
Вже вкотре мені ніч наворожила
Оцей солодкий і болючий сон.
Бо стільки літ – провалля поміж нами,
Розлука нас за руки розвела.
Ти вже багата внуками й синами,
І юність – чи наснилась, чи була?
Бунтують душу згадки і неспокій.
І доки вік не відтяла межа
Я кличу через відстані і роки –
Приходь до мене хоч у міражах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477349
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2014
автор: stawitscky