Корилася, терпіла і не щоку,
усеньке тіло під батіг дала
в німому рабстві спину гнула поки
дійшла межі. Сміявся безмір зла,
випалюючи віру, душу, тіло...
Молилася - та застив небо дим.
Зіп'ялася з колін і осміліла
пішла просити правди... Лютий грім
із того диму чорного ударив
і попелом задушливим повис,
і чорні круки, чорних душ примари
до крови спраглі кинулися вниз.
І шматували, хижо розпинали,
і лжу по світу ріками лили
на кривді паслись і було їм мало -
любов бо подолати не могли...
Вбивали... Не скорилась! Воскресіння
гряде святе опісля всіх тривог,
бо сходить сонце правди в Україні -
Любов непереможна. З нами Бог!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476856
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2014
автор: Адель Станіславська