Ой, ходила дівчина вранці між хлібами,
Зустрічала сонечко ясне над полями.
Йшла вона стежиною, йшла вона потрошку
Та й в житах побачила квіточку-волошку.
Милувалась дівчина, жито відгортала,
Квіточку тендітную лагідно питала:
- Ти скажи, ріднесенька, чом на всьому світі
Не знайти такої, не знайти блакиті?
- А тому блакитная, - квіточка казала, -
Що шматочком неба я очі фарбувала,
Їх росою чистою на зорі помила,
Із туману білого платтячко пошила.
- А чому ж, чарівная, ти одна сумуєш,
Чи своїми подругами ти уже гордуєш?
- Чом же мені, дівчино, та й не сумувати,
Як не можу милого я поцілувати...
Ой, вкропила дівчина квіточку сльозою,
Заіскрилось зіллячко дрібною росою.
Тихо заспівала, Василя згадала,
Що його до війська вчора проводжала.
31.07.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476093
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2014
автор: Valery