На роздоріжжі стоїмо, завмерши,
Як в ті далекі вісімнадцять літ.
Рясніють долі врожаї не перші.
А скільки їх ще буде на землі!
Давно вже окуляри не рожеві,
Та зір чіткий і впевнений іще.
Дитячі мрії, як сліди, невже ви
Навіки змиті лагідним дощем?
Лягла зажура на порядок денний.
Знімаєм однозначно – не для нас.
Добра й удачі дозрівають зерна,
Які збирати ще настане час.
І хто сказав – пора схилити плечі?
Вперед і прямо – воля і мета!
Іще не вечір, друзі, ще не вечір,
Це просто вдруге квітка розквіта.
Все ж так принадно, ніжно і жагуче.
Бо на шляху – ще нові відкриття,
Бо прийде завтра радість неминуче
Повнішим і яскравішим життям.
Не буде легше – буде цікавіше
Своєму «Я» віддатися сповна.
Нехай благословляє нас Всевишній.
Все інше – самі. Вип’ємо до дна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475904
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2014
автор: stawitscky