У сірому тумані заблукав
У пошуках незнаного кохання,
На допомогу доленьку гукав,
Але туман глушив мої благання.
На помацки я набивав синці,
Було туманом роз`їдало очі,
З`явились зморшки на моїм лиці,
З невдахи глузували всі охочі.
Та я мету свою не покидав,
Все йшов та йшов, туман чогось густішав,
Але щоб я на кращеє чекав,
Мені на шию зіроньку він вішав.
Світила зіронька як той сірник
Й душі моїй лиш болю завдавала,
Туман лиш чув розпачливий мій крик
І як тоді моя душа страждала.
В тумані хтось підступний чатував,
Прикинувшись омріяним коханням,
Мою любов брехнею сплюндрував,
Запевнивши що край моїм блуканням.
Він обібрав до нитки суть мою
Й залишив знову йти в густім тумані,
Та я Всевишнього простить молю
Того, хто мрії вкрав мої останні.
У сірому тумані забуття
Я відпочину врешті від блукання,
Навічно згасне ватра почуття,
Закінчаться усі мої страждання.
У сірому щоденному бутті
Я щирого не відшукав кохання,
В тумані, мабуть, проминув путі,
Де справджуються всі людські бажання
07.05.02
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475494
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2014
автор: Георгій Федорович