Душа кепкує – породу гониш,
У ній дещиця лише руди.
А я вантажу свої вагони,
Мені ще, друзі, іти та йти.
І чим настійніш вглибаю в мрію,
І чим упертіш граніт гризу
Примхлива Муза щораз сміліє,
Гучніше рими закличний зумр.
А всі поради і застороги –
Пожива вдячна для серця й дум.
Яка прекрасна й солодка змога –
Плекати й вищить свою руду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475186
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2014
автор: stawitscky